Плин часу - Станція Токіо (2014)

Людина заходить на велелюдну платформу, де поїзди раптом сповільнюються, а повітря тріпоче, ніби хтось перемотує стрічку. Навколо миготять силуети: одні пасажири в старовинних плащах поспішають з важкими сумками, інші завмирають, як застиглі фотографії, а годинники на стінах крутяться навпаки. Вона торкається перил, і раптом опиняється в гущі натовпу, де запах диму змішується з криками, а поїзд виринає з туману, везучи несподівані вантажі. Кожна мить розтягується, відкриваючи скриньки з речами, що випадають з багажу, – старі листи, зламані годинники, – і вона мусить хапати їх, щоб не згубити нитку реальності. Тим часом, стрибки між моментами змушують її перетинати бар'єри: ось вона втикається в юрбу, де люди обмінюються таємними записками, а поїзд раптом змінює курс, везучи в неспокійні закутки. Кожна зупинка приносить сутички – хтось штовхає, хтось хапає за руку, змушуючи вибирати: лишити речі чи ризикнути далі. Світ навколо пульсує, зникають вогні ліхтарів, а ехо кроків відлунює в порожнечі, змушуючи бігти швидше, щоб упіймати наступний відрізок, де все перевертається догори дригом.