Я й не помітив, як сусідка-янгол мене розбалувала (2023)

Кожного ранку я прокидаюся, а на столі вже парять свіжі млинці, приготовані невідомо ким, і кімната блищить чистотою, ніби хтось прибрав за ніч. Сусідка з'являється з посмішкою, лагодить мій одяг, готує обід і навіть допомагає з дрібними ремонтами вдома, роблячи все так природно, що я просто приймаю це як належне. Вона завжди поруч, коли щось ламається чи потрібно щось нести, і я помічаю, як мій день стає легшим, без звичних клопотів. З часом я починаю розслаблятися дедалі більше, відкладаючи власні справи, бо знаю, що вона все владнає, і це перетворює мій буденний ритм на щось майже казкове, з несподіваними сюрпризами на кшталт несподіваних подарунків чи теплих вечірніх розмов. Але от якось вона не з'являється цілий день, і я стикаюся з хаосом: брудний посуд нагромаджується, їжа не готується, а дрібні проблеми, як поламаний кран, лишаються нерозв'язаними. Я метушуся, намагаючись впоратися сам, і це змушує мене усвідомити, наскільки я звик до її допомоги, перетворившись на когось, хто ледве тримається без неї. Згодом, коли вона повертається, наші взаємодії стають теплішими, з моментами, коли вона жартує про мою незграбність, а я починаю помічати дрібні деталі — її втомлені очі чи несподівані вчинки, що додають родзинки в наше щоденне життя, змушуючи мене дивуватися, куди все це веде.