Будні на узбережжі (2020)

Щодня прокидаюся від шуму хвиль, що б'ються об скелі, і одразу хапаю вудку, вирушаючи на човен. Сонце ледь піднімається, а я вже кидаю сіті в воду, відчуваючи, як риба смикається на гачку. Птахи пірнають поруч, хапаючи дрібну здобич, а вітер б'є в обличчя, змушуючи триматися міцніше. Повертаючись на берег з повним уловом, розкладаю рибу на піску, де сусіди збираються, щоб допомогти почистити і посмажити її на вогнищі. Ми жартуємо про найбільшу рибину, яку хтось упустив учора, і ділитися історіями про несподівані хвилі, що перевертають човни. Потім іду вздовж берега, збираючи мушлі та водорості, які хвиля викидає на пісок. Раптом натикаюся на старого краба, що ховається в камінні, і витрачаю час, щоб відкопати його, дивуючись, як він вижив у штормі. Вечорами, коли сонце заходить, сідаю з чашкою чаю, спостерігаючи, як вогні човнів мерехтять на воді, і слухаю, як вітер розповідає свої історії через шелест листя пальм. Іноді доводиться лагодити сіті, розмотуючи вузли, бо попередній вилов був надто бурхливим, і це перетворюється на швидку пригоду з несподіваними знахідками в складках тканини.