Наше кохання завжди було на відстані 10 сантиметрів (2017)

Вони щодня зустрічаються в звичних місцях, розмовляють про дрібниці життя, сміються з кумедних історій, але завжди тримають дистанцію, ніби невидима сила зупиняє їх. Вони йдуть вулицями, сідають на лавках у парку, діляться спогадами про минуле, і ця бар'єра робить кожну мить напруженою та хвилюючою. Вони спостерігають за хмарами, грають у ігри на телефоні, але навіть під час обіймів уяви не можуть перетнути ту лінію, що відділяє їх. Кожна розмова стає глибшою, бо слова замінюють дотик, а погляди передають те, що не можна сказати вголос. Вони готують їжу разом, але завжди з тією віддалі, яка змушує серце битися швидше. Вони вигадують способи виражати емоції без фізичного контакту: пишуть записки з теплими словами, малюють картини про свої мрії, обмінюються плейлістами музики, що відображає їхні почуття. З часом напруга зростає, бо вони прагнуть більше, ніж просто слова, і шукають моменти, щоб наблизитися. Вони планують пригоди, як похід у гори чи перегляд фільмів, але та відстань постійно нагадує про себе, змушуючи сумніватися. Зрештою, вони стикаються з викликами, що тестують їхню зв'язок, і вирішують, чи варто ризикнути, щоб зламати бар'єр і відчути справжню близкість. Кожна дія стає кроком до чогось більшого, де емоції перемагають обмеження.