Кохання наче відчуття після дощу (2018)

Вона йде вулицею, де асфальт ще блищить від недавнього дощу, і раптом натикається на нього – він саме піднімає з калюжі забутий парасоль. Вони зупиняються, обмінюються здивованими поглядами, і вона простягає руку, щоб взяти той парасоль, а він посміхається і пропонує прогулятися разом. Вони блукають містом, ховаючись від сонця під деревами, діляться історіями про несподівані зустрічі в негоду, сміючись з того, як краплі води завжди знаходять спосіб зіпсувати зачіску. Вона показує йому улюблене місце біля річки, де вода бурхливо тече, і вони сідають на траву, відчуваючи, як вологість повітря зливається з їхніми розмовами про мрії та щоденні пригоди. Вони вирішують втекти від міста на вихідні, хапаючи рюкзаки і вирушаючи до лісу, де земля мокра і пахне свіжістю. По дорозі вони натикаються на стару хатину, заходять усередину, щоб сховатися від несподіваної зливи, і там, під дахом, що цідить краплі, їхні руки випадково стикаються. Він готує просту страву на вогнищі, а вона розповідає про свої страхи перед грозами, і вони проводять ніч, слухаючи шум дощу за вікном. Згодом, коли все висихає, вони йдуть далі, тримаючись ближче, і ті відчуття, ніби після зливи, роблять кожну мить яскравою та непередбачуваною.