Монолог травниці (2023)

Вона прокидається на світанку, хапає кошик і біжить у ліс, де рве свіжі трави для зілля. Раптом чує стогони – серед кущів лежить поранений, кров ллється з рани на боці. Вона швидко мнеться, рве листя поруч, робить пов'язку і заварює гарячий відвар з коренів, щоб зупинити кров і знизити жар. Потім тягне його до свого укриття, де на вогнищі кипить казанок, і годує його цілющою кашею, поки він не приходить до тями. Усе довкола шелестить листям, а вона не спить цілу ніч, змішуючи нові трави для наступного дня. Вона виходить з укриття на ранок, з кошиком у руках, і помічає сліди ніг навколо – хтось нишпорить поблизу. Раптом з'являються незнайомці з мотузками, хапають її знахідки, але вона кидає жменю отруйних порошків у вогонь, створюючи задушливий дим, що змушує їх відступити, кашляючи. Поки вони тікають, вона ховає пораненого в печері і розсипає колючі гілки навколо, щоб ніхто не пройшов. Потому вони разом збирають рідкісні квіти на галявині, щоб змішати сильніше зілля і вирушити далі, уникаючи пасток у густому підліску.