До самої смерті однієї відьми (2025)

Вона прокинулася в густому лісі з пекучим болем у грудях, відчуваючи, як прокляття повільно з'їдає сили. Кожна хвилина була гонитвою: вона бігла крізь хащі, уникаючи гострих пасток і голодних звірів, що вистрибували з тіні. По дорозі знаходила старі артефакти – крихітні амулети, які на мить затримували отруту в жилах, але не більше. Вона стрибала через бурхливі річки, ховалася від переслідувачів з факелами, і збирала дикі трави для зілля, що могло б дати бодай годину перепочинку. Кожна сутичка змушувала її боротися зубами і нігтями, адже час стікав, як пісок крізь пальці. Вона натрапила на мандрівників, які не побоялися приєднатися до її божевільної погоні, і разом вони вдерлися в занедбаний замок, повний таємних пасток. Бої розгорілися миттєво: стріли свистіли повз, а магічні вибухи розносили стіни, змушуючи її вивертатися з кожним кроком. Вона ламала заклики ворогів, хапала стародавні реліквії, що відкривали приховані шляхи, але з кожним ударом відчувала, як тіло зраджує. Врешті, в тісній залі з мерехтливими свічками, вона зіштовхнулася з останньою перешкодою – і все вирішилося в одному ризикованому стрибку, де життя звисало на волосині.