Годі з мене героїзму (2022)

Він прокинувся з гучним дзвоном будильника, тіло все ще ниє від учорашнього побоїща з тими потворами, що лізли з усіх боків. Раптом подумав: "Досить, я втомився від цього безперервного хаосу", зібрав торбу з найнеобхіднішим і вискочив з міста, шукаючи спокою в якомусь забутому закутку. Там, у маленькому будиночку, намагався звикнути до рутини – варив каву, ходив на ринок, навіть спробував влаштуватися на звичайну роботу. Але вже ввечері почув крики з вулиці, де хтось розбивав вітрини, і серце закалатало, ніби кличе назад у бій. Потім, не втримавшись, кинувся туди, розмахуючи тим, що завжди мав при себе, і швидко впорався з нападниками, але зрозумів, що спокій – ілюзія. Наступного дня ті, кого він колись переміг, вистежили його, влаштували засідку біля дому, змушуючи знову хапатися за зброю. Він бився, уникав ударів, ледь уникаючи загибелі, але врешті-решт знайшов спосіб перехитрити їх, використати їхню ж силу проти них самих. Зрештою, все скінчилося, і він нарешті відчув, що може дихати вільно, хоч і з рубцями на душі.