Крізь сльози я прикидаюсь кішкою (2020)

Ти уяви, от ця людина раптом опиняється сама в холодному місті, після того як втрачає дім і близких. Вона вирішує прикинутися кішкою, ховаючись під машинами і в підвалах, щоб уникнути розмов і сліз, які рвуться назовні. Кожної ночі вона риється в смітниках за їжею, відчуваючи, як дощ промочує хутро, яке вона собі уявляє, і уникає яскравих вогнів, бо вони привертають увагу. Іноді хтось кидає їй крихти чи гладить по спині, думаючи, що вона просто бездомна тварина, і це дає короткий спалах тепла, але всередині все кипить від болю і бажання повернутися. Вона блукає далі, натикаючись на зграї справжніх кішок, які шикають і ганяють її геть, змушуючи ховатися в темряві. Одного разу вона заплутується в сітці біля ринку, де люди галасують і торгують, і мусить вириватися, ризикуючи бути поміченою. Потім трапляється пригода з великим псом, який жене її через вулиці, і вона ледь уникає небезпеки, стрибаючи через паркани. Зрештою, хтось знаходить її в укритті і пропонує допомогу, змушуючи згадати про втрачене, що виривається бурхливими спогадами і змушує нарешті зіткнутися з реальністю.