Місто, де немає лиш мене (2016)

Ти уяви, цей хлопець прокидається вранці, а довкола – повна тиша, вулиці порожні, як після бурі, без жодної душі. Він виходить з будинку, бачить покинуті машини на перехрестях, вікна крамниць розбиті, а всередині продукти лежать неторкані. Він хапає їжу, шукає мобільний, але сигнали зникли, і він біжить до парку, де зазвичай повно людей, але там тільки листя шелестить під ногами. Далі він натрапляє на дивні сліди на асфальті, ніби хтось тягнув щось важке, і це змушує його пришвидшити крок, бо страх повзе по спині. Він блукає вулицями, заходить у покинуті будинки, де знаходить розкидані речі – одяг, фото, але власників немає. Раптом чує шум, ховається і бачить тінь, яка рухається в тумані, ніби щось не з цього світу. Він тікає, натикається на підземний тунель, де світло мерехтить від генератора, і там лежать записки з попередженнями про небезпеку. Він копирсається далі, знаходить укриття з запасами, але відчуває, що щось спостерігає, і це перетворює кожну хвилину на боротьбу за виживання.